Николай Федорович Капшитарь
Духовные стихотворения

†Стихи на Украинском языке †

Молитвой наполняя дни

В Божьем Храме

Благословение Епископа

Фотографии

Кратко о себе

Де ж я так довго забарився,
Де я блукав аж стільки літ?
Залишив край, де народився,
Пішов у світ, пішов у світ…

Тепер невпевнено ступаю,
Вдихаю вулиць сонних дим.
Мене це місто пам’ятає
Ще молодим, ще молодим.

Минуле ніжними руками
Вже не захоче відпускать.
Пройти б ще раз тими стежками,
Спіткнутись, впасти і не встать…
≈≈≈≈≈

Тут вулиці стали пустими,
Й душа вже, здається, пуста.
Даремно чекати, хтось йтиме,
Впізнає мене, привіта…

Мій край! Україно убога!
Чи ж ти пропадеш задарма?..
Одна лиш надія на Бога,
Бо іншої правди – нема.
≈≈≈≈≈

I щовесни в травневі дні погожі
На Ніколая розцвітуть бузки,
Заходять в дім і в Храм творіння Божі –
Вологі і холодні пелюстки.

I я прошу вас рідні, друзі милі,
Коли я відійду через роки,
Поставте Хрест дубовий на могилі,
А поруч посадіть мені бузки.
≈≈≈≈≈

Моїй мамі Анні – вчительці молодших класів

А назустріч сто надій – вітрів…
То дарма, що пенсія і старість,
Назавжди б отак вона зосталась
Серед галасливих школярів.
≈≈≈≈≈

В минулому війни терпкий полин,
В вікно вривались снігові замети,
I був на цілий клас буквар один,
За зошити - лиш клаптики газети.

Дзвеніли й весни щирі, гомінкі,
I осені врочисті і квітучі.
А разом з дітьми в залі їх батьки,
Бо півсела її колишні учні.

Та з вереснем повернеться вона
До дітвори, що не змовка ніколи, -
Надія в неї радісна одна,
Ще внука вперше привести до школи.
≈≈≈≈≈

А як з дороги верне син,
З обличчя стерши сум, зайде до хати,
Піонів, маків і жоржин
? чорнобривців назриває мати.

Звабливих пахощів уп’юсь,
Візьму до рук дарунок щедрий літа
I низько матері вклонюсь
За радість – квіти…
≈≈≈≈≈

I шелестіла – шепотіла
Привладні лише їй казки.
I от розсипані невміло
Рожеві гаснуть пелюстки.
≈≈≈≈≈

Я навчивсь в студентські дні чудові
Цінувати батьківский поріг…
Не було б, можливо, і любові
Якби в світі не було доріг.
≈≈≈≈≈

В прозорих ранкових росах.
А там, у чужій стороні,
Наснились мені, далекі,
Твої солов’ї голосні,
Твої легкокрилі лелеки.

I ранки, що ніби з мрій,
I радісна вись тополина.
Вклоняюсь красі твоїй,
Моя синьоока Вкраїна!
≈≈≈≈≈

Неба край, мов з жару вилито,
Сумнобарвний перелив.
Та без нього ніяк вірити,
В те, що сповна в світі жив.
≈≈≈≈≈

В тім - щастя промовля устами,
В тім – розпачу застигла мить.
I кожен з них зове рядками
Той – ненавидіть,
Той – любить.

Той – сотні раз читати можна,
А той – нехай горить в огні…
Тому так радісно й тривожно
Iз скриньки брати лист мені.
≈≈≈≈≈

I на лицяхъ в хворих проблески
Й радості передчуття…
?х тендітні ніжні проліски
Міцно зв’язують з життям.
≈≈≈≈≈

В с. Суботів, що на Черкащині, збереглися три криниці, викопані за часів Богдана Хмельницького, як символ дружби народів Росії, Білорусії та України.

Які пронеслись громовиці!
Та поруч, долаючи зло,
Народи, немов три криниці,
Єдна їх одне джерело.

В відрі заплескалися зорі,
Губами до них дістаю,
? воду – легенду прозору
З криниці цілющої п’ю.
≈≈≈≈≈

Рушники – дороги,
Килими степів.
Б’ють вітри тривоги
У лице віків…
≈≈≈≈≈

nkapshitar@yandex.ru